ЗУ «ПРО ВАЛЮТУ І ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ» – ЧИ БУДЕ ПОСЛАБЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ?

Чи варто чекати скасування валютного контролю?

21 червня 2018 року Верховною Радою України було прийнято довгоочікуваний Закон «Про валюту і валютні операції». Передбачено, що Закон було прийнято у редакції запропонованій Президентом України.

Не зважаючи на те, що Закон вже набрав чинності, вводиться в дію він, лише 7 лютого 2019 року.

Прийняття Закону супроводжувалося гаслами про те, що в Україні необхідно скасувати валютний контроль, і замість нього встановити лише нагляд. Іншими словами, мета прийняття Закону – запровадження нового принципу у валютному регулюванні, а саме – «дозволено усе, що не заборонено».

Наскільки текст Закону відповідає меті його ініціаторів (сприйнятті їхніх тверджень, які лунали у широкі маси), чи дійсно він принесе послаблення валютного контролю, а також чому необхідно сім місяців, для введення Закону в дію, розбиралися фахівці Finance Business Service

.

Преамбула Закону, визначає його направленість, тобто те, що саме ним буде регулюватися. Зокрема, Закон має визначати правові засади:

1. здійснення валютних операцій;
2. валютного регулювання;
3. валютного нагляду;
4. прав та обов’язків суб’єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлення відповідальності за порушення ними валютного законодавства.

З цього випливає, що дійсно, функції надзору за валютними операціями начебто зняті. На підтвердження цього, першим принципом валютного регулювання, стаття 2 Закону проголошує – «свободу здійснення валютних операцій», під якою законодавець розуміє:

«право фізичних та юридичних осіб – резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн;

право фізичних та юридичних осіб – резидентів придбати валютні цінності, активи за кордоном, переміщувати через митний кордон України валютні цінності».

Але, при цьому законодавець залишає за собою право на – запровадження обмежень і заходів захисту, хоча і вказує, що буде здійснювати їх виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України.

Незважаючи на те, що закон декларує про здійснення валютних операцій без обмежень, його зміст говорить про те, що випадки обмежень, все ж таки є, і такі обмеження необхідно шукати в законах:

• що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки;
• що регулюють відносини у сферах запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
• що регулюють відносини виконання взятих Україною зобов’язань за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
• а також випадки запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Як ми бачимо, випадків в яких можуть застосовуватися валютні обмеження більш ніж достатньо. А з урахуванням «розмитості» формулювання норм цього Закону, з обмеженнями по валютних операціях можна буде зітнутися де завгодно.

Якщо з обмеженнями в рамках забезпечення національної безпеки та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом (фінансування тероризму, розповсюдження зброї масового знищення) все більш-менш зрозуміло, то інші випадки зовсім непередбачувані.

Зокрема, якщо Україна візьме на себе певні зобов’язання за міжнародними договорами, то такі зобов’язання можуть потягнути за собою досить суттєві валютні обмеження для усіх суб’єктів валютних операцій, які по суті до цих зобов’язань не мають жодного відношення, крім тих, що стали заручниками цих обставин.

Що стосується запровадження заходів захисту (фактично обмежень), то в даному випадку Національному банку України надано досить широкі повноваження. При цьому підстави для застосування обмежень, є вкрай суб’єктивними, які підтвердити або спростувати майже неможливо.

Так, при наявності ознак: 1) нестійкого фінансового стану банківської системи; 2) погіршення стану платіжного балансу України; 3) виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, НБУ має право запровадити такі заходи захисту:

1. обов’язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті у межах, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України;
2. встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів;
3. встановлення особливостей здійснення операцій, пов’язаних із рухом капіталу;
4. запровадження дозволів та (або) лімітів на проведення окремих валютних операцій;
5. резервування коштів за валютними операціями;
6. заходи відповідно до статті 71 Закону України “Про Національний банк України”, виключний перелік яких визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Іншими словами, усі ті валютні обмеження, що існують на сьогоднішній день, НБУ може запровадити у будь-який момент і після введення в дію Закону. При цьому немає жодних гарантій, що такі обмеження не будуть введені новими нормативними актами НБУ ще до введення в дію Закону, або одночасно із цим.

При цьому зарегульованість валютного нагляду, в тому числі і можливість запровадження обмежень, яка прописана у Законі, майже уся замикається на Національному банку України. Таким чином, твердження про послаблення валютного контролю, відносно того, що «дозволено усе, що не заборонено» можна віднести до декларативних норм, тобто до тих, які мають місце лише на папері, та нереалізовані в дійсності.

Із позитивного, можна відзначити, що Законом передбачається досить широке коло операцій, розрахунки по яких можна буде проводити у валюті та у банківських металах. Зокрема до таких операцій відносяться:

1. здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (у тому числі дивідендів) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій;
2. операції банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії;
3. операціями з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1-5 частини другої та частини третьої статті 9 Закону, що надаються небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій;
4. операціями з розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій, казначейських зобов’язань України, номінованих в іноземній валюті, якщо це передбачено проспектом цінних паперів (умовами їх розміщення);
5. операціями з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, якщо ініціатором або отримувачем за такою валютною операцією є банк;
6. іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами Національного банку України.

А тепер відносно того, чому Закон вводиться в дію лише через сім місяців від дня набуття ним чинності.

По-перше, прикінцеві та перехідні положення закону зобов’язують Національний банк України, Кабінет Міністрів України, Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку привести свої нормативні акти у відповідність до Закону. З урахуванням, що актів, вказаних вище органів, вкрай багато, то і приведення їх у відповідність, потребує чимало часу.

По-друге, ті самі прикінцеві та перехідні положення Закону, зобов’язують Кабінет Міністрів України спільно з Національним банком України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо здійснення одноразового декларування активів фізичних осіб та про міжнародну співпрацю України в галузі оподаткування, які будуть визначати:

1. правила оподаткування контрольованих іноземних компаній;
2. правила звітності в розрізі країн для міжнародних груп компаній;
3. правила обмеження витрат на фінансові операції з пов’язаними особами;
4. правила оподаткування постійного представництва;
5. заходи щодо запобігання зловживанням у зв’язку із застосуванням договорів про уникнення подвійного оподаткування;
6. процедуру врегулювання спорів з питань застосування конвенцій про уникнення подвійного оподаткування;
7. питання впровадження міжнародних стандартів для автоматичного обміну фінансовою інформацією.

Таким чином, введенню в дію даного Закону, має передувати прийняття низки законів (змін до чинних законів) із зазначених вище питань. Законодавче регулювання зазначених вище питань, перш за все направлене на формування більш прозорого бізнесу та розкриття інформації про реальних власників бізнесу.

Тобто, даний Закон став ще одним кроком, який наближає Україну до автоматичного обміну податковою інформацією, та змушує власників бізнесу замислитися над реструктуризацією свого бізнесу, та приведення його у відповідність до сучасних реалій.

Ми переконані, що лише після реалізації кроків передбачених прикінцевими та перехідними положеннями Закону, є можливість того, що валютне регулювання буде дійсно працювати за принципом «дозволено усе, що не заборонено».

При цьому не слід забувати, що у Національного банку України залишаються усі законодавчі механізми, для переведення валютного нагляду у валютний контроль.